Є Артем Лоик

Тут немає тебе
Тут немає тебе
Тут немає тебе

Небо зверху, як ковдра
Накриває, де я був
Не змія вже, а кобра
З номерованих яблук
I смачніші десяті
В ілюзорній еліті
Ти кусаєш де сядеш
Спершу їх, потім лікті
Ставиш лайки у церкві
I вміщаєшся в пости
I знімаєшся в селфі
I чекаєш на оскар
Проповідуєш комент
Мрієш золоті картки
I крокуєш до коми
Та, яка буде крапка
По містам, по кімнатам
По суботам веселий
Вкритий небом і матом
I закоханий в себе
Вічно бідний і хворий
Від дивану до столу
Де тобі все навколо
Каже три німих слова

Тут немає тебе
Тут немає тебе
Тут немає тебе

Сонце зверху, як пічка
Жарить наші бажання
А життя наше — річка
З красномовними мовчанням
По трибунам, по схемам
По пісням і по віршам
Ми кричали по сценам
Та сказати не вийшло
Танцювали, кружили
С першим подихом, криком
А виходило — жили
Та виходило рідко
Рятували, вбивали
Працювали і крали
I літали бувало
Та частіше Ікари
Що зробили, навіщо
Бігли, бились до жару
Невдоволені тим, що
За хвилину бажали!?
Де ми в світі лиш пазли
Чи світ пазлами в мозку
І до кого я, власне
Дуже страшно і просто, —
Тут немає тебе...
До жаху і до втоми
Кожен пройдений день
Перепитую вдома
Як немає то де
Справжній я, а не зомбі?
А той справжній іде
Лиш піснями назовні

Тут немає тебе
Тут немає тебе
Тут немає тебе